Згуртованість як ресурс стійкості: результати круглого столу Лабораторії Стійкості

21 березня у Дніпрі відбувся круглий стіл на тему: “Яка програма соціальної згуртованості та розвитку людського капіталу потрібна Дніпропетровській області?”. Захід зібрав представників громад, органів влади, громадських організацій та експертів, які шукають відповіді на виклики згуртованості у прифронтовому регіоні.

Організатором круглого столу був Міжнародний фонд “Відродження” у партнерстві з громадськими організаціями Дніпра, учасниками Лабораторії Стійкості – ГО “Джерело підтримки”, ГО “Центр допомоги переселенцям та ветеранам”, ГО “Сила Майбутнього” Реабілітаційний центр “Зелений Гай” – у межах ініціативи “Лабораторія Стійкості” за підтримки протестантської агенції “Хліб для світу”.

Що тримає громади, а що – роз’єднує

Модераторка круглого столу Людмила Діннік наголосила на потребі розуміти соціальну згуртованість як інструмент зміцнення регіональної стійкості: “Громади, де люди підтримують одне одного, швидше відновлюються, легше переживають потрясіння та розвиваються сталими темпами”.

У першій панелі учасники поділилися реальними прикладами з життя громад. Аналітик Центру допомоги переселенцям та ветеранам Владислав Романов зазначив, що рівень фінансування програм для ВПО не є достатнім. Водночас він визнав, що прозорість програм підтримки та наявність інструментів – позитив. Але, за його словами, нинішні програми часто базуються на старій логіці планування без урахування динаміки реальності. “Треба розібратися, чому так багато людей не працюють, і як допомогти їм включитися в життя громад”, – наголосив Владислав.

Представниця релокованої Очеретинської громади Ольга Бойко поділилася досвідом переміщеної військової адміністрації. Вона наголосила на тому, як важливо зберігати ідентичність громади навіть в умовах переїзду й втрати частини ресурсів.

Голова Дніпровської районної ради Дніпропетровської області Максим Лещенко розповів про ситуацію в регіоні: “90% громадських організацій працюють із ВПО. Але спершу це був перекіс – допомога надавалася лише переміщеним. Через це місцеві, які теж були в потребі, залишалися поза увагою”. Він підкреслив: “Проєкти не повинні відокремлювати ВПО від громади, адже вони є частиною громади. І тут ключова роль – у роботодавців, які мають бути зацікавлені наймати переселенців, наприклад, через податкові пільги”.

Ветерани, економіка і довіра

Дискусія стосувалась також ролі ветеранів у житті громад. Євгенія Молчанова, представниця реабілітаційного центру “Зелений гай”, поділилася власними спостереженнями та досвідом роботи з військовими, які повертаються з фронту й намагаються інтегруватися у мирне життя.

“Сьогодні 63% військових хочуть відкрити власну справу. Це величезний потенціал. Якщо ми допоможемо їм реалізувати цю мотивацію – отримаємо не лише стабільний бізнес, а й податки, робочі місця і нову якість місцевого життя”, – наголосила вона.

Однак, за її словами, для цього потрібні не лише гроші, а й середовище, яке підтримає. У громадах часто бракує спеціалістів, які могли б супроводжувати ветеранів на їхньому шляху – від ідеї до реєстрації бізнесу, а потім і в перші місяці діяльності. І, що найгірше, ветерани самі не завжди готові взаємодіяти з органами влади.

“Вони не довіряють тим, хто не пройшов того самого, що й вони. У результаті — немає діалогу. Громади втрачають людей, які могли б бути їхнім ресурсом. Хтось виїжджає. Хтось замикається в собі”, – поділилася Євгенія.

Засновник Центру допомоги переселенцям Павло Медвідь розповів, як із часом змінювалися запити ВПО – від першочергових потреб до більш довгострокових:

“На початку люди питали: де жити, що їсти, на чому їхати. Але згодом на перший план вийшли інші речі — робота, освіта, мова. Щоб їх виявити, ми проводимо поглиблені інтерв’ю. І відповідаємо: запускаємо курси комп’ютерної грамотності, української мови, проводимо екскурсії. Це допомагає людям не просто виживати, а адаптуватися і вбудовуватися в нову громаду”, – пояснив Павло.

Павло наголосив: переміщені особи часто мають складні долі, втратили дім, іноді – навіть громаду, до якої можна було б повернутися. Тому їхня інтеграція – це не тільки про житло чи роботу, це про прийняття, підтримку і людяність з боку місцевих жителів і влади.

Таким чином, і у випадку ветеранів, і у випадку ВПО, учасники круглого столу погодилися: ключем до згуртованості є повага, відкритість і готовність чути одне одного. І саме тут потрібна спільна робота – держави, громади, громадянського суспільства.

Пошук рішень

У другій частині круглого столу акцент змістився на формулювання конкретних рішень. Учасники шукали відповідь на ключове запитання: якою має бути програма соціальної згуртованості для регіону, який не лише приймає найбільше переселенців, а й щодня живе в умовах воєнної реальності.

Відштовхнутися від ширшого контексту запропонувала Інна Підлуська, заступниця виконавчого директора Міжнародного фонду “Відродження”. Вона представила європейське розуміння згуртованості – не як благодійного додатка до політики, а як її серцевини.

“Соціальна згуртованість – це не побічний ефект добробуту, а його основа. В ЄС вона закладається в політику наперед – на сім років. Там розуміють: без включення всіх відновлення неможливе, – підкреслила Інна Підлуська. – Можна вливати скільки завгодно ресурсів, але якщо немає довіри до влади, якщо громадяни не відчувають себе частиною процесу – нічого не працюватиме. Там, де люди довіряють інституціям, дотримуються правил і знають, що їхня думка враховується – там і згуртованість зростає”.

Водночас, Інна звернула увагу на унікальний потенціал України, адже попри всі виклики,  за показниками соціальної довіри ми випереджаємо багато європейських країн.

Ці ідеї стали основою для подальшої дискусії. Учасники зійшлися на думці, що програму згуртованості варто будувати на комплексному підході. Вона має поєднувати економічні інструменти (як-от підтримку ветеранів та переселенців у працевлаштуванні), гуманітарні компоненти (освіта, психологічна підтримка, робота з молоддю) і, що не менш важливо, – відновлення довіри до державних і місцевих інституцій.

Звучали також практичні ідеї. Наприклад, створення спеціальних програм адаптації для ВПО та ветеранів, які б не тільки допомагали їм інтегруватися в нові громади, а й сприяли їхній активній участі в житті регіону. Обговорювалися інструменти для оцінки ефективності таких ініціатив – щоб не втрачати зв’язок із реальними потребами людей.

Ще один важливий висновок обговорення – потреба в навчанні для представників місцевої влади. Адже успіх будь-якої політики залежить від того, як вона реалізується «на місцях». Місцевим службовцям бракує знань і практики роботи з уразливими групами, а отже є сенс у системному підході до підвищення їхньої спроможності.

Учасники зійшлися в думці, що політики згуртованості мають стати невіддільною частиною шляху до ЄС. Бо Європа – це не лише про законодавство і реформи, це передусім про спільноти, які дбають одна про одну, і державу, що працює для всіх.

Як показала дискусія, відповіді на виклики вже є. Потрібна лише воля, партнерство та системність, щоб перетворити ці ідеї на сталі рішення.